«Євген Адамцевич: кобзар, що спочив у кримській землі»  

              Філія №10 Засульська сільська бібліотека з нагоди 120-річчя від дня народження талановитого та віртуозного виконавця українських народних пісень та автора «Запорозького маршу» Євге́на Олекса́ндровича Адамце́вича представляє онлайн-інформину «Євген Адамцевич: кобзар, що спочив у кримській землі»  

       Народився Євге́н Олекса́ндрович Адамце́вич в c. Солониця 1 січня 1904 року у родині станційного службовця. На другому році життя від вітряної віспи втратив зір. Його мати захоплювалася драматичним мистецтвом і часто возила хлопця на вистави до Ромен, де був театр. Тоді хлопець переживав найщасливіші дні свого дитинства. Батько мав чудовий голос і любив співати українських пісень, що дуже подобалися малюкові. В одинадцять років його віддали до школи сліпих у Києві, де він зарекомендував себе як один з найкращих учнів. Але, переїхавши із села Солониці в Ромни, батьки забрали сина додому.

            Гри на бандурі навчився в талановитого місцевого бандуриста Мусія Петровича Олексієнка. За два роки навчання йому так і не вдалося опанувати багатющий репертуар майстра. 

           Пережив Адамцевич 1930-ті роки — часи фізичного винищення кобзарства та бандурництва. Нелегким було життя у важкий післявоєнний період адже на схилі літ, не маючи офіційного трудового стажу, залишився без пенсії і, отже, без засобів для існування. Бандуристу доводилося грати на роменському базарі, аби прогодувати сім'ю, в якій росло три доньки. Жив із гри та співу. Але радянська влада трактувала це як  жебрацтво й постійно переслідувала митця. Були випадки, що його, сліпого, міліціонери вивозили далеко від міста і полишали одного на безлюдді. Траплялося, що й саджали під арешт.

             У 1969 році з групою народних співців з місцевих капел успішно виступав у Івано-Франківській,  Тернопільській  та  Львівській областях. Влітку 1971 та 1972 року виступає на Чернечій горі, біля Шевченківської могили.

           У творчості значно тяжів до творів переважно літературного походження: на слова Тараса Шевченка, Олександра Олеся, Миколи Вороного, Павла Грабовського.

          Із настанням у 1972 році нової хвилі  репресій і утисків української культури хворий Адамцевич із дружиною переїжає до дочки в село Холмівку, де й померає 19 листопада 1972 року на 68 році життя. Похований на місцевому кладовищі.