Книжкові виставки в нашій бібліотеці

 

« Нев'янучий вінок героїв Крут»

Добре кажуть: « Хто не знає минулого, не вартий свого майбутнього». І це дійсно так. І як сказав у своєму романі Павло Загребельний: « На порожньому місті роду не заснуєш ». Саме тому ми повинні знати історію. А історія наша полита кров'ю і сльозами. Однією з найтрагічніших сторінок є бій під Крутами.

29 січня 1918 року в історії України з'явилася нова сторінка, щедро полита молодою кров'ю, назва якої - Крути!

Крути – це великий перелом на межі двох століть. Ми вчитуємось у цю сторінку історії. Читаємо і не розуміємо: чому так сталось? Чому ніхто не помітив у той радісний час визволення України, що на нашу землю насувалась чорна тінь?

 

Україна Соборна – моя гордість і слава

22 січня – день Соборності України. Майже 100 років тому це слово було вписане в історію українського народу, але святковим днем українського календаря воно стало тільки віднедавна. Лише за умов державотворчих процесів в Україні цей день набув своєї чинності. Так трапилось, що протягом багатьох століть історичного розвитку Україна не мала власної державності і єдиної території. Українські землі у різні часи належали багатьом державам: найбільше Росії, Литві, Угорщині, Речі Посполитій, Румунії, Чехословаччині, Османській імперії.

24 серпня – День Незалежності України

Україна. Країна хвилюючої краси, радості й печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, чорнобривців і калини. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками чого є високі в степу обеліски, могили й пам'ятники та прекрасна народна пісня. Тому найдорожче в нашому серці, найсвятіше почуття – любов до неньки – України.

«Ніхто не зупинить історії хід-

Будує свій дім Україна.

І стверджує нині і захід і схід,

Що ми є велика родина».

«Ми йшли до тебе перемого»

Війна… Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників. Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі, до останнього подиху, до останньої краплі крові, вистояли і перемогли. Для України ціна тієї перемоги жахлива — мільйони людських життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений.

Наче птахи летять невблаганно літа,

Залишають свій стрій дорогі ветерани.

У минуле пішла найстрашніша війна,

Та про неї постійно нагадують рани.

З кожним роком все менше і менше стає

Тих людей, які нам здобули Перемогу.

Лише пам'ять забути про них не дає,

Пам’ятаймо про них і молімося Богу.

Нехай Вічні вогні на могилах горять,

Перед ними завжди на коліна ставайте.

Пам’ятайте живих і померлих солдат,

Схиліть голови – шану віддайте!

„Гірко плаче полин”

"Є межа в печалі, але немає її в тривоги..." Українське Полісся 26 квітня 1986 року стало зоною національної трагедії.

Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом незвіданої раніши біди, трагічні наслідки якої  відчуватиме ще не одне наступне покоління.

чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа. 29 років смертоносна пилюка з ядерної печі покриває нашу Українську землю, - її ріки, поля, ліси...

29 років цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади...

І болить серце, тому, що знає - не на добро це, не на життя...

Дзвони Чорнобиля не змовкають, трагедія не віддаляється, вона щодень стукає у двері - вибухом захворювань, спустошеними землями, непогамованим людським нещастям.

Ти відомий сьогодні кожному -

Не ім'ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип'ятською водою...

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі?

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров, на твоїм обличчі.

„Чарівне слово Кобзаря”

Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа.

Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

Іван Франко

ДУХОВНІСТЬ – ХРАМ ДУШІ ЛЮДСЬКОЇ

У ПОШУКАХ МИРУ В СУСПІЛЬСТВІ ЛЮДИ ПОВИННІ ВІДШУКАТИ МИР У СВОЄМУ  СЕРЦІ. 

У НЕПРОСТІ ПЕРІОДИ ІСТОРІЇ МИ СХИЛЬНІ ОСОБЛИВО РЕТЕЛЬНО ШУКАТИ ВІДПОВІДІ НА СВОЇ НАБОЛІЛІ ПИТАННЯ, ШУКАТИ ВИТОКИ ПРОБЛЕМ, ВИХІД ІЗ СКЛАДНИХ СИТУАЦІЙ І СМИСЛ ЖИТТЯ. ІНОДІ ШУКАЄМО ДОВГО І БЕЗПЛІДНО, АЖ ДОКИ НЕ ЗВЕРТАЄМОСЯ ДО ДЖЕРЕЛА ІСТИНИ – ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ, ЯКА ЯК УЧИТЕЛЬ, ДОПОМАГАЄ ЗНАЙТИ ПРАВИЛЬНІ ОРІЄНТИРИ НА ОСНОВІ ЗАПОВІДЕЙ ХРИСТОВИХ. ПРОТЯГОМ СТОЛІТЬ ВОНА ЗАХИЩАЄ ТІ ЦІННОСТІ, НА ЯКИХ БАЗУЄТЬСЯ СТАБІЛЬНІСТЬ І ДУХОВНЕ ЗДОРОВ'Я НАЦІЇ, РОДИНИ ТА ОКРЕМОЇ ЛЮДИНИ.

«Велетень думки і слова»

Коли ми говоримо про поета і журналіста Василя Симоненка, не може не дивувати його самозречена любов бо Батьківщини, а ще те, скільки цей молодий чоловік встиг зробити за неповні двадцять дев'ять років. Те, що він написав, виплекав, виспівав під силу лише титанам духу. Так передати духовний генотип нації, її душу дано не кожному.

Я не був за дальніми морями,

Чужих доріг ніколи не топтав -

В своїм краю під буйними вітрами

Щасливим я і вільним виростав.

                                            В. Симоненко

«За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ»

ЗНАЙОМСТВО З ІСТОРІЄЮ БОРОТЬБИ УКРАЇНИ ЗА СВОЮ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, ІСТОРІЄЮ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ. ПРИЩЕПЛЕННЯ ЛЮБОВІ ДО СВОЄЇ БАТЬКІВЩИНИ, ПОЧУТТЯ  ГОРДОСТІ ЗА СЛАВНЕ МИНУЛЕ РІДНОГО НАРОДУ, ЗА НАЦІОНАЛЬНУ СИМВОЛІКУ ДЕРЖАВИ, ПОЧУТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОВІДДАНОСТІ ТА ГРОМАДСЬКОЇ АКТИВНОСТІ. 

ПЕРЕГЛЯНЕМО ЦІКАВІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ НАШОЇ КРАЇНИ, ЗГАДАЄМО ДЕРЖАВНІ І НАРОДНІ СИМВОЛИ, ВІДЧУЄМО ГОРДІСТЬ ЗА НАШУ БАТЬКІВЩИНУ, ЗА НАРОД НАШ, ЧАСТОЧКОЮ ЯКОГО Є МИ З ВАМИ.

« Я- УКРАЇНЕЦЬ, СИН НАРОДУ ТОГО,

ЩО ВІДВИКАЄ НИНІ ВІД ЯРМА

Я НЕ СКОРЮСЯ, Я МОЛЮСЯ БОГУ
І ВІРЮ В ТЕ, ЩО ВСЕ ЦЕ НЕ ДАРМА»

«Хай наша свята Україна цвіте мов калина»

Крізь книги майже кожного письменника ніби просвічує, як крізь  легку сонячну імлу, образ його рідного краю з його просторим небом і тишею ланів, з його задумливими гаями і мовою народу.

К. Паустовський